В казці все приходить вчасно,
у житті ж — запізно, брате:
і кохання, і достаток,
і, найгірше,— справедливість.
Вже коли — ні сил, ні прагнень;
гасло, кодекс і параграф
стерли-зжерли, чоловіче,
вже і душу, і обличчя.
Найсвятіше стерли-зжерли.
А тоді — шикуйтесь, жерла!
За гарматами — гармати,
за сарматами — сармати,
гупни, скіфи, українці,
діти сонячних провінцій;
славні правнуки Тараса
вимагайте: “М'яса! М'яса!”
Може, орди, що кочують,
вопіющий глас почують?
Може, спраглим допоможуть
ті — “od mo?a i do mo?a”?
Може, стане на сторожі
коло їх нарешті слово,
повертаючи рабові
те, що кесареве й боже?