Живу, живу - ридаю,
Живу, живу - сміюсь.
Чого живу - не знаю
І думати боюсь.
Такий цей світ прекрасний,
Такий цей світ сумний,
Що я то сокіл ясний,
То просто - навісний.
Я часто мов шалію:
На світі все люблю,
Шум річок розумію:
В гаях я днюю й сплю.
Часом я мов хмарина:
Блукаю цілий день,
Як згублена дитина,
Як туга без пісень.
Йду в поле, в гай скучати
Та сльози, сльози лить:
Блакить й зелені шати
Мене не веселить.
Слізьми я розіллюся,
Впаду на край межі.
Устану... подивлюся:
Ах, доленько, скажи,
Скажи, чого я плачу,
Мов хлопчик, що забивсь.
Чи маю таку вдачу,
Таким вже я родивсь...
Устану, попитаю
Та й знов слізьми заллюсь.
Чого так жить - не знаю
І думати боюсь.
Дивлюсь, як ніч надходить,
Як жито шелестить...
Хтось пісню десь заводить,
А серце так болить...
Болить воно та ниє,
Само не зна чого.
Чи хто мене жаліє,
Чи так... ні від чого.