Я проміняла мрію на усмішку,
міраж крайнеба на земне тепло;
життя розкрилось, мов чудесна книжка,
потоком прагнень щастя потекло.

Не вірилось захопленій дитині,
що це — новий народжувався міт,
що спрага — чи то в серці, чи в пустині —
у привид вміє замінити світ.

Коли в покірному самовідданні
заникло горде візіями “я”,
перемогло поезію — кохання,
нова, сильніша всіх, ілюзія.

І не було найменшої тут фальші:
провина — не у виборі доріг,
лише реальність висунута дальше —
до меж фантазії — наївний гріх.

Я проміняла мрію на усмішку,
міраж крайнеба на земне тепло,
одну ілюзію на іншу трішки:
альтернативи наче й не було.