Встигайте — бо ніколи!— пішки в минуле.
Ніхто не питатиме, хто ви і звідки.
Оно Серафима сапає цибулю.
А он і Мойсей дибуля від повітки.

А завтра чи будуть? І так домовину
Сусіди, чекаючи звістки тієї,
Вже втретє ладнають на цю Серафиму,
І всоте — чутками — ховають Мойсея.

І кличуть до міста онуки і діти,
Аби у гурті добували обоє.
А ті затялися: у комині жити
Без неба, землі і говірки людської?!

…Дотопчуть разом, коли матимуть щастя,
Останні літа стежечками грузькими.
Ще встигнете — чуєте! — хоч попрощатись
До діда Мусія і баби Фросини.