Все правильно. Все так і має бути.
Сніги тебе закреслюють навскіс.
Рубаємо крижину, щоб позбутись
ретроспективних спогадів і сліз.

Все правильно. Твоя душа окремо.
Уже на ній ні ланцу, ні хреста.
Серед людей розумних обітремось,
зітхаючи напоказ: “Суєта…”

А потім — що? А дітям що на потім
залишимо від ситого стола?
Маєточок збиваючи у поті
поораного зморшками чола.

Кришталиком подзвонюючи тонко,
ховаючись за вишуканість фраз…
Все правильно: ріка і ополонка.
А там, дивися,— і немає нас.