Спи, дитя моє прекрасне,
Баюшки-баю!
ЛЕРМОНТОВ

Ой люлі, люлі, сину мій,
Засни, засни, соколе!
Впав на війні десь батько твій,
Не вернеться ніколи.

Настали в нас тяжкі часи,
Тож хліба, сину, не проси;
Хлібець - то сни минулі,
Бо брат, що сіяв нам на хліб,
Найшов у таборі свій гріб;
Люлі, мій синоньку, люлі...

Ні грядоньки землиці в нас –
Майна не сподівайся;
Як виростеш, то з нами враз
У найми ти наймайся.

Паси худібку у лісах,
Ночуй у слоту на ланах,
В болоті та намулі,-
То чей тобі дарує пан,
Окрім побоїв і доган,
Ще й ложку страви. Люлі!..

Відтак у дниноньку одну
Дадуть тобі рушницю.
І поженуть у чужину,
В далеку чуженицю.

В касармі згубиш юність, май,
У бою не за рідний край
Загинеш ти від кулі;
Боровсь, не знаючи за що,
Упав, питаючи: «Пощо?»
Люлі, соколику, люлі.

А ні, то вернешся з війни
Калікою додому;
Тоді мене не прокляни,
Не докоряй нікому.

Царі женуть із рідних хат
Моїх синів, моїх вірлят
На жир гарматній кулі;
Ми вас колишем не собі,
Лише війні і боротьбі...
Люлі, дитинонько, люлі...

А може, у полон
Ти попадеш у битві,
Тоді всю нічку не на сон
Оддам, лише молитві.

А ти в таборі через дріт
Дивитисьмеш туди, у світ,
Зітхання слати чулі.
І з голоду, недуги, зла
Упадеш - колос зі стебла...
Люлі, дитя моє, люлі...

Засни, лебедоньку, засни,
Тебе вколише ненька.
Краса життя - то тільки сни
Тоді, як ти маленька...

Бо як мине весняний день,
Мине пора і снів, пісень,
Вороження зозулі.
Не пробудись; дарма, дарма,
В житті утіх нема, нема,
Засни навіки, люлі...