Вогні неонові над стійбищем машин,
і таємничість зоряного неба,
і світ оцей — міцний, барвистий невід,
де ти лише найменша із рибин.

Чи він тебе ловив? Чи купував?
Чи спокушав пригодами, дарами?
Твоя душа засохла, як пергамент,—
які на ній писалися слова?

Які її навідували сни —
казкові, фантастичні чи пророчі?
Вона така самотня серед ночі,
серед дороги і серед весни.

І що для неї смужечка тепла —
промінчик від зорі чи лампіона?
Вона уже, як подих, невагома.
Вона уже, як маківка, мала.

Вже тільки невід сниться їй, а в нім
срібляста рибка борсається кволо.
І, розійшовшись, застигають кола
від бульбашок — на плесі крижанім.