Відгупотіли бубни і копита.
Сипнули жита на столи й дороги.
Співаємо…
Нестерпно мовчки пити,
Коли ніхто не стане за порогом.
Невже усі за Доном і Дунаєм
Чубатими наклали головами?
Чого від співу крівця холодає,
Навперекидь — серденько за словами?
Та хоч з уяви станьте за порогом
І рубані, і січені до краю!
…Урвався голос — і нема нікого.
А що про нас нащадки заспівають?
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »