Soleil — espace — verdure.
Le Corbusier
Читаю книгу архітекта
Ле Корбюзіє.
О, творчий людський інтелекте,
о, візіє!
Мій настрій — списаний із книги
на радість дня:
порив весняної відлиги
журбу одняв.
Закономірно все і просто:
потрібні лиш:
сонце,
зелень,
і простір —
баласт залиш.
Архітектурі цій не треба
утоми літ:
до розпроміненого неба
нестримний літ.
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »