В музеях Далекого Сходу
Білі мої рушники –
Це крила мого народу,
Що крилив сюди віки.
Над крилами над плугами,
Що до океану прийшли,
Душа жила рушниками,
Що заполоччю цвіли.
Прані сто раз, перепрані,
їх майстрині зійшли в гроби,
Латані, рана на рані,
Білі мої голуби,
Світитесь, крилами б'єтесь.
Сльозою на вас дивлюсь.
До мене ви признаєтесь.
І я до вас признаюсь...
Ще вчора джміль гудів – сьогодні вже нема, Застиг від холоду, ледь лапками він меле, Крилята задубілі не здійма І тихо й тоскно дивиться на мене…
Читати далі »
Запитав мене син, запитав мене син-білочубчик, Запитав мене, аж зітхнув, запитав: «Трава – що воно таке?» – запитав мене син. І приніс мені з лугу – штанці взеленив…
Читати далі »
На сто колін перед стома богами Я падаю: прийди мені, прийди. Звучать лихі немилосердні гами, Несуть журу холодні поїзди…
Читати далі »
Дерева мене чекають, І падає листя на стежку, І падають зорі в долоні, І падає сон у траву…
Читати далі »
Весною я Вас бачив. Бриз морський Вам чуба колошматив й серце ревне, І майстер корабля, немов Сашко який, Вам нахвалявся точеним форштевнем…
Читати далі »