Ти зайвий, бо живий.
Тобі цікава страта.
А жити — нецікаво,
бо вже перегорів.
У тебе є сини,
яким не треба хати,
У тебе буде мова,
якій не треба слів.
Ти зайвий — але є.
Не тре6а — але будеш.
Тобою присяглися.
Така твоя вина.
Тому й питаєш блуд:
«Ви люде чи не люде»,
Тому себе питаєш,
де Бог, де сатана.
Стомився? Відпочинь.
Воюєш? Схаменися.
Держава — по руків'я.
Дорога — по траву.
Як дерево старе,
я сам скидаю листя.
Тоді, коли захочу,
бо знаю, що живу.


Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »