Тоненька стежечка — струна
поміж народженням і смертю.
Гукнуть із мороку — вона
під кроком стомленим урветься.
І враз прокинешся зі сну,
і враз спохопишся:

— Чи жив я?

І ту заплутану, одну,
свою шукатимеш стежину.
Підеш наосліп, навмання,
усі умовності потрощиш,
на тлі згасаючого дня
свого життя пізнаєш розчерк.
Зітхнеш здивовано:

— Невже

не залишається нічого?
Лише безглузде і чуже
ім'я в куточку некролога.
Лише між вилинялих дат
під перехнябленим розп'яттям
та божа іскра… божий дар,
що, може, обігріє матір.