Тюрінгія. Ландграфи і князі.
Середньовіччя. Арії і вальси.
Минуть століття. Дзвони Бухенвальду
сполохано волатимуть до зір.
А звідти — ні рятунку, ні тепла,
лиш незворушність, вічність, безконечність.
Концтабір. В'язні плавляться у печах.
Ретельно вигрібається зола.
І змову світить сонечко, і дощ
криваві плями злизує з каміння.
І знову, воскресаючи із тління,
людина сподівається чогось.
Свободи? Щастя? Спокою? Добра?..
Невже на цій землі благословенній
судилася нам тільки безіменність

і машкара?

Все опаде. Осиплеться, як лист.
Як біла пудра на перуках графських…
Ні, я не плачу — проклинаю рабство,
його фальшивий, підземельний блиск!
І я таки ніколи не збагну:
невже за звірство — тільки смерть розплата?
Під машкарою табірного ката
обличчя часу

в сяйві полину.