Там, де мовчкома, добріший буду.
Тут, самому, голосно мені.
Війти б у ліси, немов на люди,
Заспівати в небо до рідні,
В тому небі упізнати маму,
Притулитись до її щоки.
Поза метушливими світами
Йти собі по рясту напрошки.
Там тихіше, воріженьку-брате,
Там і мови рідної нема.
Що тобі казати чи питати?
Просто хліба вломлю мовчкома.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »