Та відколи, поете, і голос, і музику,
І віддавна хрещатий вогонь рукава
Ти зв’язав у тугенькі приношені вузлики
І знічев’я назвав — застарілі слова?

Слів нема застарілих!

Є вбиті, понищені,

Дистрофічні з колиски, сухотні і злі.
Відвівай випадкові, бо мислиш не віршами,
А високим прийдешнім своєї землі.

Віща кобза до тебе колись забалакає
І спитає не якось, а так, як завжди,
Чи потурчився ради нещасного лакомства
Під всіма канчуками крутої біди.