Скільки нас, задивлених у себе,
віщі занедбавши голоси,
пензлі добираючи до сепій,
сходить помалесеньку на пси.
Скільки нас, колись несамовитих,
збляклих і байдужих — над усе,
в паперових стрічечках і квітах
снігом надмогильним занесе…
Скільки нас, задивлених у себе,
віщі занедбавши голоси,
пензлі добираючи до сепій,
сходить помалесеньку на пси.
Скільки нас, колись несамовитих,
збляклих і байдужих — над усе,
в паперових стрічечках і квітах
снігом надмогильним занесе…
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »