Що зміниться,
коли хоча б на мить
з'єднаємо свої гіркі щербаті долі
і душі, посивілі від сльоти?..
Хіба це — я?
Хіба це, друже,— ти?
Ці загнані,
оці крилаті коні…
Хіба це ми
купаємось в траві,
у пестощах напружуючи жили,
зціловуючи зорі на чолі?
Щоб знову
по сплюндрованій землі
тягнути перекуті на орала
іржаві, закривавлені мечі…
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »