Ще тільки ім'я твоє, батьку,
зосталося нам у віно.
Не знаємо, чи живі ми,
для кого горить багаття.
Так порожньо стало в світі;
так, наче ніде-нікого.
І терен здіймає віття
в блакитній оселі Бога.
А ми стоїмо під терном —
і нелюди, і мурахи.
І ноги від страху терпнуть,
і в грудях пече від страху.
Мужів не знайти нам сильних,
мечів не знайти нам гострих.
Марія цілує сина —
у спину лунає постріл…


Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »