Руїни вежі. Замчище. Вали.
І тиша, як до сотворіння світу.
Чи душі предків землю прокляли,
що з неї вже минулого не видно?

Ні імені, ні пам'ятки… Курган
не значиться у жоднім манускрипті.
Яким далеким сильним ворогам
вдалося цю фортецю підкорити?

Кого мечами знищено? За що?
Лиш суперечки археологічні…
Та коли все “з нічого — у ніщо”,
то що ж тоді на цьому світі вічне?

Каміння? Плесо? Вогнище? Трава?
Чи тихе самозречення любові?
Мовчать усі пророцтва, всі слова,
як заржавілі дзвони малинові.

І тільки круки… круки… вороння
над скелею з оголеного карсту
вигукують: “Півцарства за коня!”
Хоча — який там кінь? Яке там царство?