Пролітають списи крізь чотири стіни.
І крізь бункерні плити вони пролетять.
Не прикриєшся. Годі. Жали і жени,
Жени і жали мене, списе життя.
Наколюся на тебе, і кров’ю спливу
І впаду за повіткою у жаливу.
І прохромиш мене, і жбурнеш, і зведеш,
І дістанеш сто раз із захланних одеж.
Вже й не знаю, що є те змордоване Щось.
…Тільки ж душу тобі упіймать не вдалось.
Не від світу цього. Нетутешня вона.
А я в ній — як рослина у краплі зерна.