Повертайся, сестро.
Споночіло.
Над тобою зорі й кажани.
Хто кого тепер візьме на вила,
Як нема ні кривди, ні вини?
Хто до грудки солі скаже «мамо»,
Хто озветься до ковтка води?
Живемо неначе вуркагани,
Підпаливши хату з лободи.
От і лютий.
От і споночіло.
Завірюха стогне — от і край.
Боже милосердний, Боже милий,
Хоч дітей за нас не покарай!


Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »