Карлові Гауеру

Жінки, мужчини, підлітки печальні
Ці поминальні квіти залюбки
Розсипали на тьмяні усипальні
Й завмерли, смерті віддані ляльки.

Покора й страх. І моторош осіння,
За чорними кущами стала тінь.
В осіннім вітрі гасне голосіння
Над розсипом химерних мерехтінь.

Палке зітхання — у галуззі голо,
Дитя і мати — онде тліє прах.
Живі кружляють — нетутешнє коло
Повільно порошіє на вітрах.

Життя їм безбач, каламутні муки.
Спаси тебе Всевишній угорі
Від пекла, болю, смертної розпуки.
Бредуть самотні в зорянім шатрі.