Заднілося. Вже пурхають пташата.
Устало сонечко й позолотило
Ввесь степ. Мов огняна чудовна шата
І землю, й небо сяєвом окрила.

Внизу й в вишині гучить-співає...
Ликує жизнь... Дивлюсь - нова картина:
Тиха паланка, райська самотина,
Садами вквітчана, у річці поринає.

Обліг нескошений, і на просторі,
Мов дике птаство, коні скрізь гуляють.
Безлюддє, тиша. Тільки косогори
Широкий степ здалека озирають.

Іду в паланку - і дивуюсь дивом:
Козачка шлик насунула на брови
І скакуном летучим довгогривим
У поле б?оклаг мчить важкий дубовий.

Жовтіють гумна, і хати принадні
З садовини цяцьками визирають.
Хропе козак у будці виноградній, -
Здоров'єм і рум'янцем щоки грають.

Не видно тут ні баб, задрип мізерних,
Ні тих п'яниць, що дивляться мерцями,
Ні миршавих дітей, сиріт злиденних,
Ні городських калік із мисочками.