Скажи, невже за тим шкода,
Моя печале нелукава,
Що навмання щербила слава
І знов мантачила біда?

Невже на те слова прості,
Ніколи й подумки не кляті,
Аби на людях жартувати
І плакати — насамоті?

Нехай не вдався в бунтарів,
Не прихилився ні до кого,
Не брав бандури у дорогу,
Не блазнював, не одурів,

Та мав найтяжче із проклять —
Усе життя учитись нишком
І, всенький світ сходивши пішки,
Удома й пісні не застать!

…Долоня сльози перейма,
Бо навіть голосу немає,
Аби сказати,

що минає,

А що лишається дарма…