Ну хто б збагнув, чому ти гірко плачеш
у тиші грозовій, посеред ночі?..

Ні, не від страху, і не від зневіри,
і навіть не від власного безсилля
здолати метушню і тимчасовість
і влитися у гармонійність сфер.

Ти плачеш від надмірної любові
до світу, що уже не потребує
ні рук твоїх, ні розуму, ні серця.

Ти плачеш від надмірної любові,
яку не можеш висіяти в лоно
безкровної, безплідної землі.

У тиші грозовій посеред ночі
ти плачеш над розкритим “Кобзарем”.