Не минайся, як сон в передсвітній імлі,
Як зоря понад сном і Дністром,
Як молитва, яку на совинім крилі
Напишу солов’їним пером.
Не минайся, як свічечка над полином,
І купальські вогні молоді,
І слова милосердні, і ніч за вікном,
І прощальна зоря на воді.
Не минайся, як тихі пісні за селом.
Як пекуча сльоза на щоці…
Україно!
…як Божа рука над чолом
І перо крижане у руці…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »