Різьбить різьбу абстрактну скульптор — час:
що зарис — повість про життя і смерть.
Незрозуміла мова ця для нас:
красою очі виповнені вщерть.
Світ символів на барельєфі скал —
це світ безлюдних ще тисячоліть:
людини ще сюди не допускав
на перевалі сторож — людський міт.
Який маленький твій, людино, вік!
Мов деревце над озером Малінь,
де з гір навис нещадний льодовик,
до гір, до зір підносиш горду тлінь.


То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »