І знову — бій!
Поразка. Перемога.
Ретельний грим, прирослий до облич.
Це потім, за лаштунками — нікого.
Нікого — тільки голос твій і ніч.
Лиш тіло перевтомлене і хворе:
не з каменю — здолала метушня.
Заграва, наче плащ Тореадора,
на плечах пригасаючого дня.
А спокій? Чи примариться, присниться?
Чи нам його вдихати у рядки,
коли уже — ні серця, ні обличчя,
а тільки — маски, маски і замки!
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »