– Тікай,– шепнули льотчики,– тікай!
І стюардеса, збуджена украй,
Пробігла в хвіст крізь ґвалт і маяту,
Чиєсь дитя схопивши на льоту.

Пропали всі. З розбитого ж хвоста
Мадонна вийшла, строга і проста,
Скривавлена ішла крізь сто смертей,
Дитя з небес тулила до грудей.

Ще дівчина. Іще сама дитина.
Кирпатого вона тримала сина
І чула, як під синім піджаком
Нуртують юні груди молоком.

Ридала. Схлипувала. їй здаля
З хрестом машину подала земля
В різдвяне планетарне торжество.
Та в дівчини було своє різдво.