О, покладіть лілеї рук
На мої очі вже слабії,
Щоб духом злинув серед мук
І в млі пашистій бачив мрії
Крізь біль лілей!
Згаси в очах жаркі вогні,
Скрий квітку вуст рожеву, милу,
Нехай забудусь в тихім сні...
Щоб ґвалт думок знайшов могилу
І зник у сонній далині,
Віддавшись любому вітрилу,
Крізь біль лілей.
ДІЙОВІ ЛЮДЕ: Прокіп Свиридович Сірко — міщанин, має крамницю. Явдокія Пилипівна — його жінка…
Читати далі »
Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай... Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай…
Читати далі »
Чого свої очі, чого свої милі Вмиваєш гіркими слізьми? Хіба ти не знаєш, що люди, як хвилі, Байдужі, холодні, німі…
Читати далі »
Панський садок. Наліво від слухачів — стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок.…
Читати далі »
Це було в самий розпал великої трагедії, що уготувало польське панство у спілці з прислужниками Лойоли, завзявшися на святиню українського духу, на його буття…
Читати далі »