Королівська галера і троє козацьких старшин.
Вишиванка потерта. Побита морозами свита.
І надщерблений хрестик, захований у кунтуші.
Щоб ніхто не побачив, глибоко у складках зашитий.

Чи довічне їх рабство? Чи ще не впокорена кров?
Чи на рифах підводних їм спати спокійно і тихо?..
Королівська галера. Наглядача стишений крок.
Не спиняйся. Не думай. Не плач. Не молися. Не дихай.

Тільки весла поскрипують. Тільки хитаються в такт
три похилені постаті, тужно виводячи пісню.
І летять на Вкраїну не думи козацькі — літа,
посивілі, потяті, проколоті гаком залізним.

Чи довічна їх туга? Чи тільки солона вода
заколише, омиє тіла їхні сонні і рани?
Чи за шати заморські король їхні душі продасть,
перепродасть удруге, утретє султану?

І змаліє галера, і швидко насунеться мла,
і уже не згадаєш: чи це відбувалось, чи сон це?
Лиш на березі тому піднімеш уламок весла
і підставиш долоню, бо з нього стікатиме сонце.