Як літати — то тільки душами.
Обійматися — то крильми.
…Посідаймо отут, під грушею,
де сиділи батьки й мами.
Поговоримо і помовчимо,
заспіваєм на все село.
І по-божому, і по-вовчому,
і по-всякому нам було.
Бо не сила, а доля зрушила
потихеньку — одна на всіх.
Посідаймо собі під грушею,
пом’янімо усіх живих.
Бо й самі вже у вирій линемо,
наче ниточка сирова.
От і був хоч на мить людиною,
яка плаче, а не вбива.