Я знаю — це безвихідь. Це сніги
лягають поцілунками на душу.
Тих кілька крихт солодких, тих окрушин
від сонця всеочисної жаги
уже немає, вже гряде пітьма
і суєта, якій не буде спину,
і, в непокорі випроставши спину,
я знаю, що лишаюся сама.
Я знаю: серед натовпу месій
ти вперто простуватимеш до світла…
Ця незбагненна пристрасть і молитва
у поєднанні наших голосів!
Оце йорданське таїнство зими,
пекельні кола і ворота райські…
Іди, Орфею. Лиш не озирайся.
Мене твій голос виведе з пітьми.