Хлопчику сивий,
в гамівних сорочках
вічної мерзлоти
сплять твої побратими,
а ти
відчайдушне
напомповуєш легені
стронцієм
і квапишся жити.
“Життя — це блискавка”,—
безнастанно говориш,
наче дивуєшся,
як блискавично
приймаються нові закони,
як блискавично
запалюються нові гасла,
як блискавично
вибухають нові міста.
Тільки той,
що несе звізду
і провіщає час народин Дитяти,
іде повільно і тихо.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »