Грає жінка на акордеоні
у вікні дитячого садка.
Сивина їй падає на скроні
і тремтить на клавішах рука.
Голуби зливаються з блакиттю
і зникають в мороці віків.
І ніхто не важиться схопитись,
відізватись голосом дзвінким.
Дотліває пісня про калину,
про садок, криницю і дівча —
Голуби злітають. Україна
до старого тулиться плеча.


Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »