Дух батька чую тут. Я – гість цукровиків,
Що жомом пахнуть, мелясом, бензином.
Крізь призму всіх розтрушених років
Він мовчки стежить за мізинними сином.

Незле мені тут в сивому гурті
Цих чесноруких, цих веселооких.
Дух батька чуйно причаївсь в куті,
Як сивий вітер у сухих осоках.

Я знаю їх – мою круту рідню,
З дитинства чую твердо, повнозвуко.
Дух батька йде за мною день по дню
Не шурхотом – повноголосим гуком.

Сіль анекдота. Жартів житній хліб.
Гудок дитинства вилітає з серця.
Живу, як в батька, вже кількоро діб,
Аж сам на себе перестав я сердиться.

Рівняюсь на сягнисту їх ходу,
Себе спроймаю їхнім, загадковим,
Неначе круто в корінь ось піду
И розсиплюсь теж насінням буряковим...