Господи
і Ти у людському нетривкому тілі
смертельну знав тоску
— Отче коли Твоя воля
хай промине мене ся чаша…
через віки студить наші душі
твій тоскний голос
хоч у ньому сила кільчиться
що держить зорі
я чую як ведеш мене від думки і до думки
од сльози до сльози
як одчиняєш мені небо
пощо мене всього у гріхах для того вибрав
невже такий порожній світ?!
— але хай буде не так як я хочу
а як Ти


сльозою вимивав із порожніх очних ям мертвих солов’їв ладнав струни на шабельний брязкіт і силу мертвих кликав до живих…
Читати далі »
з Руїни присмерком молитви без надії Тарасове лице я лиш сльоза на ньому залізна…
Читати далі »
Із диму голосів що назад вернувся у комин висоталися коровайниці мовчки душу оступили наче жар із печі вигорнули слова з неї…
Читати далі »
знов хата каже на тобі вікно в нім поле в небо й стежка може хтось колись прийде…
Читати далі »
душа кривавиться корогвою у тиші Бога — моїй поезії сумній коли я доступаюся до нього тихим сподіванням про вічне тривання душі…
Читати далі »