Хто тут сміятись став?
Пора, щоб перестав!
Підозри час настав,
що сміх — не без підстав.
А чий це чути плач?
У нас ти більш не плач!
Хто плаче — той шукач
причин своїх невдач.
Хто тут тепер мовчить?
Донос мовчка провчить.
А цей, що ось кричить,
скриває в серці гидь.
Кого ще вабить жарт?
Хто сів, мов грач до карт?
Тут гра — страшний азарт,
і грач життя не варт.
Вмирає хтось? Помер?
До чого він тепер?
Хоч без вини ця смерть —
даремно він умер.


То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »