На вас, завзятці-юнаки,
Борці за щастя України,
Кладу найкращії думки,
Мої сподіванки єдині.
В вас молода ще грає кров,
У вас в думках немає бруду,
Палає в серці ще любов
До обездоленого люду..
Не занехайте ж ви її,
Не розгубіть по світі всує,
Нехай вона ваш дух гартує
У чесній, славній боротьбі!
Бо стоголовий людський кат
Лютує, дужчає щоднини...
Не можна тратить і хвилини,
Поки ще стогне темний брат.
Поки живий, - мерщій несіть
Сліпому світиво просвіти,
І в серце, смертію повите,
Живу надію закропіть!
Вшануйте рідну його річ,
Назвіть без хитрощів своєю
І розженіте над землею
Ви непрозору, глупу ніч...
Най кат жене, а ви любіть
Свою окрадену родину, -
Й за неї сили до загину
І навіть душу положіть!


ДІЙОВІ ЛЮДЕ: Прокіп Свиридович Сірко — міщанин, має крамницю. Явдокія Пилипівна — його жінка…
Читати далі »
Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай... Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай…
Читати далі »
Чого свої очі, чого свої милі Вмиваєш гіркими слізьми? Хіба ти не знаєш, що люди, як хвилі, Байдужі, холодні, німі…
Читати далі »
Панський садок. Наліво від слухачів — стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок.…
Читати далі »
Це було в самий розпал великої трагедії, що уготувало польське панство у спілці з прислужниками Лойоли, завзявшися на святиню українського духу, на його буття…
Читати далі »