Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!

Сизокрилими голубками
У куточках на вустах
Їй спурхнуло
щось усмішками —
Й потонуло у душі…

Наливалися жита. — Я сказав їй: золота!

Гнівно брівоньки зламалися.
Одвернулася. Пішла.
Тільки
довго оглядалася —
Мовби кликала: іди!

Почали тумани йти. — Я сказав: не любиш ти!

Стала. Глянула. Промовила.
От і осінь вже прийшла.
Так
любить? — кажи. Ти швидше ж бо! —
Блиснув сміх їй, мов кинджал…

Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж… прощай!

Враз сердечним теплим сяєвом
Щось їй бризнуло з очей…

Сизокрилою голубкою
На моїх вона вустах!