Чи й ти ішов крізь ніч?

Вона така, як море,

що заливає все. Безмежжя. Самота.
Стихає горда річ, бо маєстат покори
ключем нових пізнань замкнув твої уста.

Вантаж своїх шукань несеш у ніч з собою
і тугу, що росте, немов вечірня тінь.
Простягнута рука не скаже: я з тобою,
ласкавий режисер не скаже: відпочинь.

Без радості чудес, без віри в допомогу
— ілюзій каганець заблиснув — і погас —
без знаку S.O.S. ступаєш на дорогу
до правди, що мов смерть.

А твій погонич — час.