У суботній ясний ранок
я дівчину зустрів:
зупинилася неждано,
сказала кілька слів:

“Ах, яке чудове небо!
Що чувати там у тебе?
В бібліотеку мені треба
щоб ти мене провів.”

Падав дощ в суботу вранці,
не знав я, чи іти,
щоб коханій Маріянці
лектуру віднести.

Жду, і повна в мене тека.
Чую голос десь далеко:
“Я іду у бібліотеку —
ходи зі мною й ти!”

І навесну, і під осінь
ми разом знов і знов.
Зустрічаємось, і досі
шаліє в жилах кров.

Як стає на серці жарко —
всі книжки несем до парку:
тут моя бібліотекáрка
читає про любов.